Дорогі друзі, колеги!
Пишу Вам з Ізраілю, де опинився, рятуючись від смертельної хвороби, лікувати яку мені в Україні не по кишені. Дуже прикро, віддавши всі сили українській охороні здоров’я, виявитися кинутим в біді своєю країною.
Написав це не для того, щоб викликати жалість до себе, а саме для вас, щоб ви не будували ілюзій щодо вдячної держави і забезпеченої старості. А судячи по тим, хто нами керував і керує, навряд чи слід розраховувати на зміни на краще. Але потрібно чесно визнати, що і самі ми дуже мало робимо, для того, щоб відстояти свої права, бути конкурентними і високопрофесійними.
Мій досвід викладача показує, що, максимум 20% випускників медвузів зможуть працювати лікарями. Тобто, лінь, відсутність мотивації вже на цьому, початковому етапі демобілізуватиме багатьох. У минулому я проводив анонімні опитування лікарів і виявилося, що після закінчення вузу до 70% лікарів не брали в руки монографії за своїм профілем. Приїзд раз в 5 років на курси удосконалення нерідко починається і закінчується у дуже багатьох «торбами» і ніякого підвищення кваліфікації не відбувається. Погодьтеся, вища і перша категорії у вікових лікарів не завжди свідчать про їх кваліфікації.
У мене складні стосунки з професорами І. Кайдашевим і В. Чопяк, але в світлі обговорюваного, я хотів би навести отримані ними дані, отримані під час опитування лікарів, що працюють з анестетиками (стоматологи, анестезіологи). «Тільки 38,97% фахівців завжди вводили адреналін при анафілаксії і анафілактичному шоці, від випадку до випадку — 23,05%, ніколи — 1,1% і не змогли відповісти — 37,5%». І це при тому, що подібне є елементарним, алгоритм дій при анафілаксії вивішений у всіх маніпуляційних всіх лікувальних установ тощо. Чого вже дивуватися, що, скажімо, прик-тест для виявлення гіперчутливості до анестетиків застосовують лише 11,39% (впевнений, цю цифру дало їм обстеження в алергологічному кабінеті), зате скарифікаційну пробу, про яку в цивілізованих країнах ніхто і не чув, застосовує 37,5%. Років 12 тому особисто з колегами об’їхав 15 областей, де ми читали лекції про лікарської алергії, навчали постановці прик-тесту, навіть видавали відповідні посвідчення. І що?
Повертаючись до «своєї» алергології, я б хотів сказати, що якраз в цій галузі в силу різних причин, працює досить багато лікарів, які б «вижили» в охороні здоров’я будь-якої держави. Але, на жаль, це ніяк не відбивається на їх зарплаті. Тут я хочу зупинитися на питаннях приватної практики. За кордоном і, зокрема, в Ізраїлі, ставши лікарем-фахівцем, кожен, щоб збільшити заробіток, веде приватний прийом, або підробляє в приватній клініці. Упевнений, так повинно бути і у нас.
Моє знайомство з приватними клініками в Україні показало, що там, в більшості, працюють лікарі, чий рівень вище, ніж в державних установах. Вони більше працюють над собою (інакше не можна), частіше користуються медичними ресурсами інтернету, спілкуються з колегами.
Повертаючись до алергології та, зокрема, до співробітників Вінницького «Алерго-імунологічного центру», я хочу нагадати, що у лікаря широкого профілю (сімейний, терапевт, педіатр) при обстеженні хворого на алергію (АЗ), анамнез приносить до 60% правильного діагнозу, у алерголога ця цифра становить 70%, у висококваліфікованого – до 80%. Далі алерголог проводить шкірне тестування (воно поки залишається серед специфічних алерготестів найбільш достовірним), при необхідності – додаткові тести (спірографія, ендоскопія, лабораторне обстеження) і отримує безпомилковий діагноз.
Нагадаю, що тільки алерголог має можливість, за результатами анамнезу і прик-тесту призначити алерген-специфічну імунотерапію (СІТ), яка, за даними всіх провідних міжнародних інституцій, може обірвати розвиток АЗ, викликати багаторічну ремісію, заощадити нашим дуже небагатьом хворим серйозні гроші на лікуванні. Сьогоднішні дані світової і вітчизняної літератури свідчать про те, що у деяких хворих АЗ ремісія тягнеться до 30 років, іноді — все життя.
Написав я це для того, щоб ще звернути вашу увагу на роль специфічних методів діагностики і лікування при АЗ? Не тільки. Я ще хотів би, щоб ви, будучи, можливо, хорошими лікарями, але не алергологами, обережно бралися за курацію хворих АЗ. Краще алергологів ви цього не зробите. Я також говорю вам банальні речі: працюйте над собою, удосконалюйтеся, не сподівайтеся на «стадні» підходи і заклики МОЗ. Все-таки «наше життя — це сіль», як співається у відомій пісні і ваше життя, як і кваліфікація — в ваших руках. І менше слухайте про те, що приватна медицина — це зло. Вдумайтеся, адже для хворого раціональніше витратити один раз якусь суму грошей, але потім, будучи на вірному шляху, отримувати ефективне лікування, ніж постійно офіційно і неофіційно витрачати гроші в державних медустановах і аптеках, маючи невірний діагноз і помилкову стратегію лікування. Намагайтеся і ви долучитися до приватної медицини, для чого удосконалюйтеся.
Почесний Президент Асоціації алергологів України
лауреат Державної премії
професор Б. Пухлик.
